Історія суду

 Назва міста... Звідки вона? Це питання хвилює не одне покоління дослідників. Снятин зараховують до давньоруських ойконімів. Так, в "Українській Радянській Енциклопедії" стверджується, що цей населений пункт "уперше згадується 1148 р. як місто Галицького князівства, що у XIII — першій половині XIV ст. входило до складу Галицько-Волинського князівства. До давньоруського періоду цю назву зараховує "Радянська енциклопедія історії України" (але вже під 1158 роком).     

          Однак, у жодному з названих видань не вказується джерело, в якому засвідчено цей ойконім у XII ст. Водночас ні автори "Етимологічного словника літописних географічних назв Південної Русі" , ні В.Нерознак у праці "Названия древнерусских городов" не згадують про Снятин на Пруті як давньоруське поселення. Не названо цього поселення й у відомому списку древньоруських поселень, складеному, як гадають, у ХУст.: "А се имена градомъ всъм русскимъ, дальнимъ и ближнимъ»"                 

Однак, певні дані, щоб Снятин зараховувати до поселень давньоруського періоду, все-таки є. Так, у пам'ятках ХІУ ст. Снятин іменується містом, а Янко з Чарнкова 1382 року назвав Снятин одним із найбільших міст Русі.

 

 

 

 

 

До Світового зльоту "лелек Снятинщини" (1993 рік) було виконане кольорове опорядження, яке не відповідало стилю вежі. Вона завжди була "під камінь", що надавало їй ґрунтовності та природності... Розроблені архітектурні пропозиції щодо розширення споруди: до основного блоку добудується блок вздовж вулиці Лотоцького (зі знесенням архівів) і з'єднуючого блоку: від глухої частини ратуші до вулиці Лотоцького (зі знесенням господарських споруд пожеждепо (з початку віку) і самої пожежної частини, спорудженої в 1940 році, що суперечить класичній забудові. Дворик, що сформується, між трьома блоками, перекривається склянним ліхтарем, і в ньому передбачено зимовий сад. Під новозбудованою частиною розміститься підземний гараж"                - діяв з деякими перервами, почавши від Х війти бурмистри, що стояли на чолі міста, лава і рада, а також судова колегія . Лава і Рада вирішували кримінальні справи, а судова колегія покликана до справ адміністративних . Місто репрезентував за Магдебурським правом   війт з 7-ма лавниками, що як сказано проводили адміністрацію міста, тим часом як бурмистр та його радні міста відали цивільним судом т.зв. магістратським і дбали про господарство. Крім тих урядів були ще писарі та інші службовці Магістрату. Магістрати з’являлися в Україні в Х   супроти держави, за те магістратські мали більше вільності в самоврядуванні, цебто більше автономії. Не має точних джерел, щоб ствердити, які саме привілеї мало місто Снятин в різних асах свого існування. Спочатку існувала автаркія і дуже повільно до голосу приходило міщанство і висилало до Ради кращих своїх представників, а на лавників пробувало давати гідних людей того покликання . Та не часто це було можливо досягнути. Існувало застрашування і підкупство.

        Та 31-го липня 1924-ґо року вийшов закон, що в судівництві не вільно вживати української мови. Це був перший уг?р по українських суддях, очевидно і по всіх одиницях української національносте. Суддів-українців в окрузі Львівського Апеля­ційного Суду зредуковано до двох відсотків. Це діялося за міністра Ґрабського. Польський сойм тоді займався дуже дріб­ними справами. Важливіші закони видавав уряд диктатора і маршала Пілсудського у формі декретів за підписом прези­дента держави. Так вийшов у формі декрету і карний кодекс з дуже гострими карами. Появилася карна процедура без. суд­дів присяглих, з великими правами поліції, та цивільна про­цедура. В судах взагалі перестали вживати української мови, бо її просто не знали. Суддів-українців, яких ставало щораз менше, не вживали української мови в судових актах, бо боя­лися за свій уряд, їх могли викинути або що найлегше пере­нести в Польщу. А в 1932-му році сталося таке, що багатьох українців-суддів таки звільнено навіть без емеритури. Цей по-, гром на суддів-українців був насміхом над паперовими суддей-ськими законами, що вони є незалежними. В початках судили наглі суди і вони видавали присуди смерти на кожного, якому доказано вину. Президент Річипосполитої такого не помилу­вав. По скасуванні наглих судів судили членів УВО суди При­сяжних у Львові, де присяжними були самі поляки, які нена­виділи українських бойовиків, а трибунал видавав найвищі ка­ри, довголітню тюрму, а також і кару смерти. Після скасуван­ня судів присяжних судили звичайні карні трибунали. На пред-сідників до трибуналів призначав президент суду найгострі-ших суддів, садистичного успосіблення, якими були Цисарж в Станиславові, що пізніше став начальником суду в Коломиї. Вони крім садистичних успосіблень були хабарниками, яких часто можна було підкупити, що де-коли навіть виходило на яву. Уважали такого строгого суддю з Чорткова, якому дока­зано підкупство і таки польський суд — поляка засудив в Люб-лині на тяжку в'язницю, суддю на 7 років, а прокурора на 4-ри роки, обох за хабарництво. Згаданий суддя Цисарж в Стани­славові засудив був свого часу прогульковців, членів УВО, що відбували в надвірнянських околицях невинні пластові вправи, на високі кари: деяких по 14 років важкої тюрми, деяких по 10 років ув'язнення. Майстром тих драконських законів був ніхто інший як провідний член вшехлоляків, професор львів­ського університету Станіслав Ґрабскі. Він заборонив вжива­ти української мови в суддейських справах. Хоч за Австріїсуд був зобов'язаний проводити всі судові акти по україн-ськи, в усіх трьох інстанціях, від найнижчого суду, в окрузі, через вищий крайовий суд у Львові до найвищого суду у Від­ні, якщо, очевидно, справа почалася по українськи. А тепер цю мову упосліджено.

   Найбільш визначним суддею в Снятинському повітовому Суді був Микола Фірманюк. Він, властиво, був Начальником Суду, його благородна постать гарно впливала на інших суд­дів і дуже важко можна б говорити про якунебудь неспра­ведливість за його майже три десятки років урядування. Був ще суддя Фута — українець, один із судових радників та суд­дя Старецький, Про цього останнього говорили, що він мав бути феноменальним знавцем права, правопорядку та всіх ритуалів цісарського двора у Відні. До нижчих службовців суду належав перед першою світовою війною Іван Виноград­ник, якого мадяри в 1914-му році повісили. Дальше із укра­їнців судовим урядником був Іван Зінковський, Еміль Березин-ський був цехмайстром від мір і ваги. Петро Холевчук був сто-режим в'язниці при суді та урядник до розношення різних Писем. Співав у хорі Української Міщанської Читальні, піддер­жував українські організації. І хоч в його домі панував поль­ський дух, доньки були польськими шовіністками, але син Іван пішов до Дивізії, тепер інвалід, по відбуттю на засланні свєї кари. По уступленні Миколи Фірманюка приходить ук­раїнець, родич письменника Андрія Чайковського, але вже такої сили він не мав, як його попередник. Повітовий суд поль-щиться. Навіть заряд в'язниці опиняється в польських руках. Доглядачем (дозорцем) стає Тлучек, який кілька років по-бирав хабарі від людей, що були покарані і за його згодою могли ту кару відбувати вдома. Або деякі з них жили у ви­годах. Він дозволяв деяким, за хабар, приносити з дому ви­гідніше устаткування. Коли його вислідили і цього було за­багато навіть для урядовців суду — відбулася розправа, але Тлучек викрутився тим, що він служив при польських легіо­нах і належав до польського звьонзку леґіоністів. А такому, звичайно, на українській землі можна було жити на хабарах. Про це було написано в журналі „Снятин", ч. 14_;)ст. 8-9. Були інші випадки, в яких суд в Снятині поводився протекційно і не зважав на писані закони про правопорядок і чесноту. В Кар­дові поліцай разом з граничарами побили Юру Сандуляка. Городський суд в Снятині поліцая звільнив, бо свідки-грани-чарі його боронили.   Касієр   ощадности в   Снятині   обкрадав касу і в касових книгах записував фальшиві суми. Крадіж становила 10 тисяч золотих. Нарешті він сам і злякався того, що його можуть зловити і хотів затерти сліди. Приніс кілька пляшок бензини і підпалив дім каси ощадности. Пожарна сторожа вогонь погасила і тоді вся справа вийшла на верх. Він навіть признався до вини. Суд в Снятині за такий злочин засудив його на 2 і пів року в'язниці. Одначе, як справа піш­ла до львівського суду — то той суд підвищив йому кару до трьох років. Але колиб цього злочину бувби допустився укра­їнець, бувби одержав десять років! Такий був польський суд. В Заболотові був також повітовий суд і мав великий муррва-ний будинок, близько залізничної станції. Мав добре збудо­ваний арешт, в якому могло перебувати в один час і сто в'яз­нів. Після джерел він мав 28.697 мешканців, які належали до його юрисдикції. (Сл. ґеогр.).

        Приміщення Снятинського районного суду збудовано в 1975 році. В той час головою Снятинського райсуду працював Бордун Богдан Михайлович. До обрання суддею із 1952 року працював судовим виконавцем. Бордун Б.М. який відзначився як добрий організатор, доклав багато зусиль в будівництві суду. В цей час суддею Снятинського районного суду працював Павловський Роман Іванович (1974 -1976) .   Тимофійчук Марія Іванівна яку на посаді судді змінив Малєжик Володимир Ілліч, який працював на даній посаді до 1982 року. В 1981 р. головою Снятинського райсуду призначено Клименка Петра Миколайовича до 1987 року.